Дмитро ЗАГУЛ


Загул Дмитро Юрiйович (лiт. псевдонiми I.Майдан, Б.Тиверець та iн.) народився 28 серпня 1890 року в селi Мiлiєве на Буковинi, в бiдняцькiй сiм'ï. Ще в початковiй школi виявив такий хист до навчання, що сiльський вчитель за власний кошт вiддав хлопця, який рано осиротiв, до Чернiвецькоï гiмназiï, яку той закiнчив 1912 року. На час перебування в гiмназiï припадають i першi поетичнi спроби Загула, зокрема публiкацiï в газетi "Буковина". 1913 року в Чернiвцях побачила свiт перша книжечка вiршiв молодого поета "Мережка".
Затим Загул вступив на iсторико-фiлолоAiчний факультет Чернiвецького унiверситету. Але подальший життєвий шлях поета рiзко зламала iмперiалiстична вiйна. 1915 року, коли росiйськi вiйська вiдступали з Буковини, його було взято заложником i вiдправлено до Нижнього Новгорода. Потiм - Одеса, Киïв, працював канцеляристом, приватним учителем.
Пiсля Лютневоï революцiï Дмитро Загул написав збiрку вiршiв "З зелених гiр" (1918). Тодi ж вiн прилучився до об'єднання письменникiв-символiстiв "Музагет", стоячи на позицiях "чистого мистецтва". Такi ж позицiï вiдбитi i в його черговiй збiрцi "На гранi" (1919).
Уже з 1920 року Загул переходить до оспiвування революцiйноï дiйсностi, шукає шляхи до реалiзму. Впродовж 1920-1934 рр. видрукував збiрки поезiй "Нам, день" (1925), "Мотиви" (1927), лiтературознавчi книги "Поетика" (1923), "Лiтература та лiтературщина" (1926), численнi статтi в перiодицi.
Багато й плiдно працював Загул як перекладач. Вiн практично завершив переклад усiєï поетичноï спадщини Гейне украïнською мовою, йому ж належить i незрiвнянний переклад "Фауста" Гете.
Д. Загул брав активну участь в громадсько-лiтературному життi: був членом письменницьких органiзацiй ВУСПП i "Захiдна Украïна". Останнє мiсце роботи письменника на волi - старший науковий спiвробiтник ВУАН.
...Заарештували поета тяжко хворого, без санкцiï прокурора. 26 лютого 1933 року уповноважений Киïвського облвiддiлу ДПУ УРСР Бренер "знайшов, що поет... був членом контрреволюцiйноï органiзацiï, яка ставила собi за мету повалення Радянськоï влади шляхом збройного повстання". А вже 9 травня 1933 року судова трiйка ДПУ УРСР засудила Загула на 10 рокiв iзоляцiï в концтаборах.
Вiдбував покарання письменник у Забайкаллi на залiзничнiй станцiï Урульзi. Звiдти в 1935 роцi написав двi заяви до ЦК КП(б)У з проханням "посприяти в переглядi судовоï справи", оскiльки "вважав себе нi в чому не винним". Але тi його зойки душi лишилися без будь-якоï реакцiï.
29 квiтня 1957 року правлiння Спiлки письменникiв звернулося до КДБ УРСР з клопотанням розглянути питання про реабiлiтацiю Д. Загула.
9 серпня 1957 року Вiйськовий Трибунал Киïвського вiйськового округу ухвалив: "...постанову судовоï трiйки при колегiï ДПУ УРСР вiд 9 травня 1933 р. щодо Загула скасувати i справу про нього припинити за вiдсутнiстю складу злочину".
Де, коли i за яких обставин пiшов iз цього свiту Дмитро Загул точно не вiдомо. Iснують лише перекази, що помер вiн вiд паралiчу серця в одному з колимських таборiв улiтку 1944 року.
Дмитро Загул реабiлiтований посмертно. Микола Сорока ЛУ 32(4441) 8.08.1991
Дмитро ЗАГУЛ