<< Главная страница

Дмитро Загул (1890-1944) Дмитро Юрiйович Загул народився 28 серпня 1890 року в буковинському селi Мiлiєвi. Родина майбутнього поета жила дуже бiдно. Дмитро Загул так пiзнiше писатиме про це в "Автобiографiï": "Заробiток у "пана-дiдича" не мiг вистачити, а своєï землi - клаптик суглинку та супiску. Доводилось жати на панському лану за п'ятнадцять снiп або працювати за 40 копiйок з досвiта до ночi. Важке було наше життя". Батька постiйно гнiтили нестатки й борги, турбота про те, як прогодувати сiм'ю. Вiн був неписьменний, але умiв цiкаво розповiдати рiзнi життєвi iсторiï та грати на флоярi. Довгими зимовими вечорами це збирало у ïхнiй хатi багатьох людей, що вели жвавi розмови про героïчне минуле Украïни, про опришкiв Довбуша, Петрiя та Мухи, про важке тодiшнє життя. Хлопчик з жадiбнiстю вбирав цю iнформацiю. Мати Сафта i сестра Марiя знали багато народних пiсень i часто спiвали ïх. Наслiдуючи коломийки, Загул почав складати першi власнi пiснi. Сестра Марiя навчила його читати ще до школи. Учився хлопчик старанно, рано зацiкавився художньою лiтературою. Спершу - пригодницько-фантастичними романами, пiзнiше - творами Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Юрiя Федьковича, Пантелеймона Кулiша, Iвана Франка. 1902 року помер батько Дмитра, i жити стало ще важче. На здiбностi Дмитрика звернув увагу директор школи i послав його на навчання до Чернiвецькоï класичноï гiмназiï, яку той закiнчив 1912 року. Пiд час навчання в таємному гуртку вiн знайомиться з творами К. Маркса, Л. Феєрбаха, Г. Плеханова, М. Драгоманова, М. Бакунiна, М. Штiрнера, Ф. Нiцше та iн. Цiкавиться соцiологiєю. Очолює творчий гурток, у роботi якого брали участь вiдомi потiм лiтератори - В. Кобилянський, П. Галензовський, I. Киявчук, М. Лютик та iн. До ïхньоï поетичноï творчостi, крiм вчителiв-словесникiв, виявили увагу О. Маковей, Ольга Кобилянська, С. Яричевський, а також популярнi тодi "молодомузiвцi".


Навчаючись у гiмназiï, Дмитро переклав на украïнську мову другу пiсню "Енеïди" Вергiлiя, кiлька Горацiєвих сатир та "Пiснi про дзвiн" Ф. Шiллера. З власних поезiй 1909 року в газетi "Буковина" надрукував вiршi "Високо вгору здiйму своï руки" та "Що менi iз того, мила". 1912 року в газетi "Нова Буковина" опублiкованi цикли його поезiй "Веснянi мрiï", "Думки", "В темрявi" та "Хвилi кохання". Пiд час навчання Дмитро заробляв на хлiб репетиторством, а з 1912 року працював у чернiвецьких газетах "Нова Буковина" та "Народний голос", де й друкував своï вiршi. У раннiх творах Загула помiтний вплив модернiстiв.
1913 року в Чернiвцях вийшла перша книжечка молодого поета "Мережка". Загул вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Чернiвецького унiверситету, але подальший життєвий шлях поета зламала iмперiалiстична вiйна. 1915 року, коли росiйськi вiйська вiдступали з Буковини, його було взято заручником i вiдправлено до Нижнього Новгорода, де вiн i одружився. Згодом переïхав до Одеси , а звiдти - до Києва. Працював бухгалтером, санiтаром, учителем, редактором. У той же час писав новi вiршi, займався перекладами, виступав з публiцистичними статтями.
1918 р. Дмитро Загул видає збiрку вiршiв "З зелених гiр", завдяки якiй здобув певне лiтературне iм'я. Хоча, як писав пiзнiше О.Бiлецький, "i ритм вiрша, i образна символiка майже не пiдноситься... вище за середнiй рiвень украïнського модернiзму". Ця збiрка цiкава й показова як вияв раннього символiзму поета, коли вiн почав "вростати" в метафiзичну схему символiстськоï теорiï. Григорiй Савченко назвав такий символiзм "помiркованим, прим'якшеним, i до певноï мiри фiлософiчним". 1918 року Д.Загул прилучився до об'єднання письменникiв-символiстiв "Музагет", що стояло на позицiях чистого мистецтва. Драматичнi подiï 1919-го вiдбилися у мотивах лiрики, що ввiйшла до збiрки "На гранi" (1919), яку О. Бiлецький назвав однiєю з найстрашнiших книжок украïнського модернiзму, книжкою крайнього солiпсизму й безнадiйноï мiстики. Пiсля закiнчення громадянськоï вiйни в Украïнi Дмитро Юрiйович активно включається у громадське життя, в культурно-освiтню роботу. Працює викладачем лiтератури на педагогiчних курсах у мiстечку Ставище. З вересня 1922 року вчителює, а потiм стає директором школи села Саварка. Через рiк переïжджає до Києва на посаду редактора сценарного вiддiлу "Украïнфiльму", а згодом займає посаду наукового працiвника Академiï наук (ВУАН). Активна участь у освiтньо-культурнiй роботi захоплює романтикою всього нового i в набутку поета з'являються вiршi на революцiйну тему: вперше опублiкованi 1920 року в журналi "Мистецтво", згодом друкуються в газетi "Галицький комунiст", у збiрцi "Гроно". Збiрка "Наш день" (1925) засвiдчує народження поета-романтика революцiï, який, за його висловом, прагнув грати на арфах душi трудящих ("Ранкове сонце"). I це йому певним чином вдавалося. Зокрема, популярною пiснею-маршем став вiрш Дмитра Загула "Грими, грими, могутня пiсне!", що була покладена на музику В. Верховинцем.
1927 року вийшла пiдсумкова збiрка поезiй Загула "Мотиви" (з передмовою О. Бiлецького). У нiй поет виявив себе апологетом новоï доби передусiм "Автобiографiєю". Але революцiйний оптимiзм не справджувався, реальна дiйснiсть дисонувала з мрiями. Пiсля згаданоï збiрки його вiршi уже не виходили окремими збiрками, хоч у перiодицi час вiд часу й з'являлися: "Як замовчать по тротуарах звуки", "Яка ж то буря буйно грає" та iн. Письменник редагує альманах "Захiдна Украïна", пише критичнi статтi, перекладає: Гете, Шiллер, Гейне, Бехер, Гезенклевер, Грiн, Геббеле та iн. До цього ж перiоду вiдносяться й численнi критичнi та лiтературознавчi статтi письменника: "Спад лiризму в сучаснiй украïнськiй поезiï", "Зрiст i сила творчостi П. Тичини", пiдручник "Поетика" (1923). 1930 року вiн пiдготував i видав iз власною передмовою збiрку творiв В. Кобилянського. 1933 року, як члена лiторганiзацiï "Захiдна Украïна", його було звинувачено в нацiоналiзмi i засуджено до 10 рокiв концтаборiв. Покарання письменник вiдбував у Забайкаллi, на залiзничнiй станцiï Урульга. Його було призначено редактором багатотиражноï газети "Строитель Бама". Працював вiн i лiтературним оформлювачем в агiтбригадi. Пiсля вбивства С. Кiрова справу Дмитра Загула переглянули i перевели його в пiвнiчно-схiднi табори Колими. Тут вiн був i асистентом фельдшера, i помiчником маркшейдера, i заготiвельником деревини, i облiковцем на вивезеннi торфу та золотоносних пiскiв; i обмiрником забоïв, i днювальним у бараку, i просто рiзноробочим... Загальнi роботи вимагали твердих м'язiв, живучостi, фiзичного здоров'я. А Загуловi вже перевалило за п'ятдесят. За свiдченням репресованого росiйського лiтератора Ф.I. Тихменьова, Дмитро Загул, вiдбувши визначений строк у 1943 роцi, просив законного звiльнення, але йому, як i iншим, вiдповiли, що до "особливого розпорядження" вони будуть "сидiти" далi. Пiсля звiстки про можливе довiчне ув'язнення Д.Загул занепав духом, на важких роботах фiзично ослаб i помер вiд паралiчу серця влiтку 1944 року на Колимi, у одному з таборiв мiж Магаданом i Ягодним. Твори: Вибране (К., 1961); Поезiï (К., 1966).
Дмитро Загул (1890-1944) Дмитро Юрiйович Загул народився 28 серпня 1890 року в буковинському селi Мiлiєвi. Родина майбутнього поета жила дуже бiдно. Дмитро Загул так пiзнiше писатиме про це в "Автобiографiï": "Заробiток у "пана-дiдича" не мiг вистачити, а своєï землi - клаптик суглинку та супiску. Доводилось жати на панському лану за п'ятнадцять снiп або працювати за 40 копiйок з досвiта до ночi. Важке було наше життя". Батька постiйно гнiтили нестатки й борги, турбота про те, як прогодувати сiм'ю. Вiн був неписьменний, але умiв цiкаво розповiдати рiзнi життєвi iсторiï та грати на флоярi. Довгими зимовими вечорами це збирало у ïхнiй хатi багатьох людей, що вели жвавi розмови про героïчне минуле Украïни, про опришкiв Довбуша, Петрiя та Мухи, про важке тодiшнє життя. Хлопчик з жадiбнiстю вбирав цю iнформацiю. Мати Сафта i сестра Марiя знали багато народних пiсень i часто спiвали ïх. Наслiдуючи коломийки, Загул почав складати першi власнi пiснi. Сестра Марiя навчила його читати ще до школи. Учився хлопчик старанно, рано зацiкавився художньою лiтературою. Спершу - пригодницько-фантастичними романами, пiзнiше - творами Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Юрiя Федьковича, Пантелеймона Кулiша, Iвана Франка. 1902 року помер батько Дмитра, i жити стало ще важче. На здiбностi Дмитрика звернув увагу директор школи i послав його на навчання до Чернiвецькоï класичноï гiмназiï, яку той закiнчив 1912 року. Пiд час навчання в таємному гуртку вiн знайомиться з творами К. Маркса, Л. Феєрбаха, Г. Плеханова, М. Драгоманова, М. Бакунiна, М. Штiрнера, Ф. Нiцше та iн. Цiкавиться соцiологiєю. Очолює творчий гурток, у роботi якого брали участь вiдомi потiм лiтератори - В. Кобилянський, П. Галензовський, I. Киявчук, М. Лютик та iн. До ïхньоï поетичноï творчостi, крiм вчителiв-словесникiв, виявили увагу О. Маковей, Ольга Кобилянська, С. Яричевський, а також популярнi тодi "молодомузiвцi".


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация