<< Главная страница

Заньковецька МарIя КостянтинIвна (1854-1934) актриса, громадська дiячка Народилася Марiя Костянтинiвна Заньковецька (справжнє прiзвище - Адасовська) 22 липня 1854 року в селi Заньки Нiжинського повiту Чернiгiвськоï губернiï. Вона була п Їятою дитиною в сiм Їï збiднiлих помiщикiв Адасовських. З десяти рокiв Марiя почала навчання у приватному пансiонi Осовськоï в Чернiговi. На той час програма цього закладу вiдзначалася досить серйозним рiвнем викладання широкого спектра дисциплiн. Дiвчинка з великим задоволенням поринула у свiт знань, але бiльше за все любила iмпровiзувати зi своïми подругами на уроках танцiв, занять пантомiмою. Дiвчатка самi собi ставили невеличкi п Їєси, рiзнi етюди i з великим задоволенням ïх виконували. Сiм


Їя Адасовських вiдзначалася гостиннiстю. У них завжди збиралося багато молодi, приïжджали студенти - товаришi братiв по навчанню. Батько Марiï Костянтин Костянтинович мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марiя - сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей сiмейнi концерти. На великi храмовi свята батько запрошував до себе студентiв з Нiжина. Збiрним хором вони розучували концертнi номери, особливу увагу придiляли творам духовноï музики. Справжнiм потрясiнням для селян ставали тi виступи, коли хор пiд орудою К.Адасовського розпочинав спiв на церковному криласi. Краса i гармонiя голосiв, поєднуючись з урочистiстю лiтургiï, викликала сльози замилування i благоговiння. Коли дiвчинцi виповнилося шiстнадцять рокiв, постало питання про подальше серйозне навчання. Марiя прагнула вступити до консерваторiï, аби професiйно вчитися спiву. Але батьки й слухати не хотiли про майбутню кар
Їєру дочки як спiвачки. Звiсно, вони не могли не помiчати артистичних здiбностей своєï доньки, не могли не бачити, що ïй уже замало церковного спiву та аматорських вистав. Марiя росла жвавою веселою дiвчиною. Всю домашню роботу вона могла виконувати без сторонньоï допомоги, а згодом багато чого навчилася i у батьковому польовому господарствi. За щиру вдачу, добре серце панську дочку любили в селi. Вона ж вiдповiдала своïм землякам взаємнiстю. Здається, не було жодноï господи в Заньках, куди б вона не заходила або ж з якоюсь допомогою, або ж просто вiд бажання поспiлкуватися, ближче дiзнатися про болi i радощi життя хлiборобiв. Так у ïï свiдомiсть входили образи майбутнiх героïнь, засновуючись на проникливому спiвчуттi, на чистих почуттях i вiдчуттях, на безмежному багатствi народноï творчостi, виплеснутому у пiснях, переказах, легендах, повiр Їях. Поривання вродливоï дiвчини до артистичного свiту вiдзначив свого часу i молодий офiцер Хлистов, який бачив ïï на нiжинських виставах. Наобiцявши пiдтримки й допомоги, вiн домiгся руки юноï красунi. Так у сiмнадцять рокiв вона стала дружиною артилерiйського офiцера й опинилася в Бессарабiï, у фортецi Бендери. У цей час вiдбувається ïï зустрiч з Миколою Тобiлевичем, яка рiзко змiнила ïï життя. Згодом чоловiка перевели служити в Свеаборг, i у Марiï Костянтинiвни з Їявилася можливiсть ïздити до Гельсiнгфорса i брати уроки спiву в мiсцевому вiддiленнi Петербурзькоï консерваторiï, у професора Гржималi. Всi захоплювалися ïï чудовим голосом, але, на нещастя, уже у першiй рiк працi на сценi вона захворiла в Харковi на дифтерит, пiсля якого тембр колись такого сильного меццо-сопрано значно змiнився на гiрше. Порятунком лишалася сцена. Через деякий час саме ця найсильнiша пристрасть ïï життя змусила порвати з сiм Їєю i всю себе присвятити сценi. 27 жовтня 1882 року вiдбувся ïï сценiчний дебют в Єлисаветградi (нинi Кiровоград), де вона виконувала роль Наталки Полтавки у першому украïнському професiйному театрi пiд керiвництвом М.Кропивницького. Ця вистава стала для неï хрещенням у нелегкiй, але подвижницькiй i видатнiй своïй долi в iсторiï украïнського театрального мистецтва. Пiзнiше М.Заньковецька (вона взяла цей псевдонiм на згадку про минуле i щасливе дитинство в улюблених Заньках) працює в найпопулярнiших i найпрофесiйнiших украïнських трупах М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського, I.Карпенка-Карого. Мистецтво М.Заньковецькоï мало життєву силу, оскiльки живилося народною любов Їю, глибоким розумiнням найсокровеннiших мрiй i прагнень. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежнiсть ïхнiх душ. Актриса надзвичайно широкого творчого дiапазону, М.Заньковецька створювала образи, проникнутi справжнiм драматизмом i запальною комедiйнiстю: Христина, Софiя ("Наймичка", 1986, "Безталанна", 1887, Карпенка-Карого), Оксана, Олена, Зiнька ("Поки сонце зiйде, роса очi виïсть", 1882, "Глитай, або ж Павук", 1883, "Двi сiм Їï", 1894, Кропивницького), Наталка ("Лимерiвна" Панаса Мирного, 1982), Катря, Аза, Цвiркунка ("Не судьба", 1889, "Циганка Аза", 1892, "Чорноморцi", 1882, Старицького), Галя ("Назар Стодоля", 1882, Шевченка), Наталка, Терпелиха ("Наталка Полтавка", 1882, 1912, Котляревського) та iн. Сценiчне мистецтво М.Заньковецькоï вiдзначалося щирiстю переживань, глибоким проникненням у суть образу, високим рiвнем майстерностi, художньою переконливiстю. Їï творчiсть мала велике значення для формування нацiонального театрального мистецтва, розвитку драматургiï, створення школи сценiчноï майстерностi для наступних поколiнь украïнських митцiв. Пiсля революцiï М.Заньковецька брала активну участь у становленнi нового украïнського театру. Вона очолювала Народний театр у Нiжинi. Разом з Саксаганським органiзувала Народний театр у Києвi, на базi якого у 1922 роцi було створено Театр iм.Заньковецькоï (тепер Львiвський украïнський драматичний театр iм.М.Заньковецькоï). Їй першiй в Украïнi присвоєно звання народноï артистки республiки. Померла велика артистка 4 жовтня 1934 року в Києвi. Вiдомо, що талант майбутньоï актриси проявився ще з раннiх лiт. Вона з особливим задоволенням брала участь в усяких забавах, витiвках, iнколи навiть ризикуючи потрапити пiд невдоволення батькiв, яких вона дуже любила i намагалася ïх нiколи не сердити, не завдавати ïм жалю. Але прагнення емоцiйно вiдкривати новi гранi своєï натури спонукало дiвчинку на все новi й новi творчi експерименти, художнi iмпровiзацiï, найрiзноманiтнiшi вигадки. Марiя Старицька у своïх спогадах про М.К.Заньковецьку згадувала: "Батько Марiï Костянтинiвни був суддею i у своïх справах часто приïздила до нього лiтня помiщиця, яка затiяла нескiнченний позов зi своïми дiтьми. Це був справдi гоголiвський тип, щось подiбне до Коробочки. "Ро-зо-ря-ють, ро-зо-ря-ють",
- повторювала вона безупинно, перериваючи своï мову схлипуваннями, охами i слiзьми. Весела, дотепна Марiя Костянтинiвна задумала пiдманути свого батька. Вона зладнала собi допотопний костюм, що нагадував костюм Коробочки. Насурмила брови, напудрила волосся, нап Їяла на голову капелюшок, завiсила обличчя вуаллю i з Їявилася перед батьком. "Ро-зо-ря-ють, ро-зо-ря-ють", - почули батьки iз сусiдньоï кiмнати знайомий голос усiм набридлоï помiщицi. Потiм полилися охи i нарiкання на дiтей. Молода дiвчина так скопiювала стару, що навiть батько спочатку не пiзнав ïï i, зворушений ïï зойками, зауважив: "Так, я бачу, що дiти завдають вам багато неприємностей, ви навiть схудли за цей час". I тiльки коли Маня весело розреготалася, усi зрозумiли, що то за "помiщиця". Це прагнення до постiйного виявлення свого "я", пошук справжнiх дебютiв самоствердження не полишали Марiю нiколи. Яскравим пiдтвердженням тому став вiдомий епiзод з життя молодого подружжя Хлистових. Одружившись з Марiєю Костянтинiвною, Хлистов, який ранiше в усьому пiдтримував поривання юноï красунi до освiти, до сцени, тепер безапеляцiйно заявляв, що призначення жiнки - бути доброю дружиною, матiр Їю. Глибоким розчаруванням стали наповнюватися вже першi мiсяцi ïхнього спiльного життя. Єдиною розрадою i втiхою був аматорський гурток фортецi Бендери. Тут Марiя вперше зустрiла пiхотного офiцера Миколу Карповича Тобiлевича, який згодом став одним з найвидатнiших украïнських акторiв, виступаючи пiд псевдонiмом Садовський. Зустрiч ця, як виявилося, мала фатальний характер для обох людей. Пiсля одного особливо вдалого спектаклю Марiя Костянтинiвна запросила акторiв-аматорiв до себе на чай. Господиня почувалася в той вечiр особливо пiднесено: жартувала, читала вiршi, спiвала. Звiсно, всi були в захватi вiд такого iскрометного таланту молодоï жiнки. Тобiлевич переконував ïï, що вона чинить злочин, не пробуючи вступити на навчання до консерваторiï, запевняв, що ïï справжнє покликання - сцена. А та, спохмурнiвши, вiдповiдала, що ïï призначення
- домашнє господарство. Тут i нагодився Хлистов. Гостi пробували його вмовити вiдпустити дружину на серйозну науку. Той мусив погоджуватися, аби не видатися ретроградом i не псувати стосунки з такою кiлькiстю людей. Але вiн зробив одне, як йому видавалося, надзвичайно хитромудре застереження. Вiн сказав, що пiде на це з однiєю умовою: його дружина виступатиме не на росiйськiй, а на украïнськiй сценi, якщо така колись створиться. Мотивування своєму рiшенню вiн знаходив у надзвичайно сильному украïнському акцентi Марiï Костянтинiвни. Звiсно, це було ширмою для справжнiх розрахункiв чоловiка. Вiн чудово розумiв, що украïнська сцена завжди перебуватиме пiд забороною, i його дружина нiколи нiкуди вiд нього не дiнеться. Присутнi ж зустрiли таке побажання господаря дому весело й захоплено. Вони вимагали у нього розписку про своє рiшення
- законну, з печаткою. Хтось знайшов папiр, сургуч, принесли чорнило, перо, i Хлистов, оточений збудженою публiкою, змушений був виконувати свою обiцянку. Тобiлевич урочисто згорнув папiр, де писалося, що вiн, Хлистов, не заперечуватиме виступати на украïнськiй сценi своïй дружинi, якщо дозволено буде самi вистави. Була якась особлива символiка у цьому епiзодi, вона виразно пронизувала сутнiсть як особистого життя Марiï Костянтинiвни, так i долю украïнського театру загалом. ** ЇЯ побачив Вас вперше в росiйськiй п Їєсi (в "Лiсi") i мало не збожеволiв вiд захоплення. Такого виконання я ще не бачив, хоча, як рецензентовi однiєï з пiвденних газет, менi доводилося бачити багато талановитих знаменитостей - Кiлька друкованих рядкiв, присвячених вам в однiй з киïвських газет, здавалися менi краплею в морi, i я не мiг зрозумiти тих, хто намагався переконати мене, що я перебiльшив, що я сказав дуже багато, що у росiйських п
Їєсах Ви нiбито слабiшi, нiж у малоросiйських! Брехня! Для таланту немає меж, немає мови, немає становища, яке б вiн не подолав. /**I.Висоцький.**/
Заньковецька МарIя КостянтинIвна (1854-1934) актриса, громадська дiячка Народилася Марiя Костянтинiвна Заньковецька (справжнє прiзвище - Адасовська) 22 липня 1854 року в селi Заньки Нiжинського повiту Чернiгiвськоï губернiï. Вона була п Їятою дитиною в сiм Їï збiднiлих помiщикiв Адасовських. З десяти рокiв Марiя почала навчання у приватному пансiонi Осовськоï в Чернiговi. На той час програма цього закладу вiдзначалася досить серйозним рiвнем викладання широкого спектра дисциплiн. Дiвчинка з великим задоволенням поринула у свiт знань, але бiльше за все любила iмпровiзувати зi своïми подругами на уроках танцiв, занять пантомiмою. Дiвчатка самi собi ставили невеличкi п Їєси, рiзнi етюди i з великим задоволенням ïх виконували. Сiм


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация