<< Главная страница

Микола ЗЕРОВ


Публiкацiï ()Ў ../BOOK/ZEROV/


Зеров Микола Костянтинович народився 26 квiтня 1890 року в повiтовому мiстi Зiньковi на Полтавщинi в багатодiтнiй сiм'ï вчителя мiсцевоï двокласноï школи. (Мати Марiя Якiвна походила з козацького роду Яреськiв з-пiд Диканьки). По закiнченiй Зiнькiвськоï школи, де його однокласником був славетний у майбутньому гуморист Остап Вишня. Зеров учився в Охтирськiй та Першiй Киïвськiй гiмназiях. В 1908-14 роках - студент iсторико-фiлологiчного факультету Киïвського унiверситету.
1912 року з'являються друком першi статтi та рецензiï Зерова в журналi "Свiтло", газетi "Рада". 1914-17 рр. - вiн викладач латини в Златопiльськiй гiмназiï. З 1917 року Зеров учителює в Другiй Киïвськiй гiмназiï iменi Кирило-Мефодiïвського братства, з 1919 року працює професором Киïвського архiтектурного iнституту, а з осенi 1923 року - професор Киïвського Iнституту Народноï освiти.
Микола Зеров справедливо вважається лiдером "неокласикiв" - групи поетiв, перекладачiв, лiтературознавцiв i критикiв, до якоï зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського i I. Филиповича. Хоча вони i формально не утворювали окремiшньоï лiтературноï органiзацiï, можна вважати ïхню спiльнiсть у високих естетичних критерiях, що полягали в прiоритетi загальнолюдських цiнностей у мистецтвi. У своïй оригiнальнiй поетичнiй творчостi Зеров вiддав, перевагу сонетам i александрiйським вiршам, якi вирiзнялися досконалiстю форми i глибинним фiлософським проникненням у буття. Як перекладач вiн здiйснив багато в чому неперевершенi на сьогоднi iнтерпретацiï латиномовноï античноï спадщини, французьких "парнасцiв", а також творiв багатьох iнших класичних поетiв.
Зеров-критик брав активну участь у "так званiй лiтературнiй дискусiï 1925-1928 рокiв, пiдтримавши й теоретично обгрунтувавши позицiю М. Хвильового. йому також належить значна кiлькiсть змiстовних дослiджень з iсторiï вкраïнськоï лiтератури. Окремими виданнями на Украïнi вийшли книжки "Антологiя римськоï поезiï" (1920), "Камена", "Леся Украïнка", "Нове украïнське письменство" (1924), "До джерел" (1926), "Вiд Кулiша до Винниченка" (1929).
Лiтературна творчiсть М; Зерова постiйно супроводжувалася злiсними нападками вульгарно-соцiологiчноï критики, а з кiнця 20-х рокiв почалося справжнє полiтичне цькування письменника. 1930 року його допитували на судi як свiдка у так званому "процесi СВУ". А в нiч iз 27 на 28 квiтня 1935 року вiн був заарештований пiд Москвою на станцiï Пушкiне. 20 травня його вiдпроваджено до Києва для слiдства. Звинувачення: керiвництво контрреволюцiйною терористичною нацiоналiстичною органiзацiєю.
Пiсля певних "тасувань" "групу Зерова" остаточно було визначено в складi 6 осiб: Микола Зеров, Павло Филипович, Ананiй Лебiдь. Марко Вороний, Леонiд Митькевич, Борис Пилипенко.
Вiйськовий трибунал Киïвського вiйськового округу на закритому судовому засiданнi 1-4 лютого 1936 року без участi звинувачених й захисту розглянув судову справу - 0019 - 1936; М. Зерову iнкримiнували керiвництво украïнською контрреволюцiйною нацiоналiстичною органiзацiєю i згiдно з тодiшнiми статтями кримiнального кодексу УРСР трибунал визначив йому мiру покарання: десять рокiв позбавлення волi у виправно-трудових таборах з конфiскацiєю приналежного йому майна. Цiкава довiдка у висновках по реабiлiтацiï М. Зерова: "Проверкой установлено, что бывший сотрудник НКВД УССР Овчинников, принцимавший участие в расследовании данного дела, за нарушение социалистической законности осужден, а бывший сотрудник НКПД Литман за фальсификацию следственных материалов из органов госбезопасности уволен по фактам, дискредитируюшим звание офицера". Отже, як насмiшка звучало зiзнання М. Зерова на Судi: "С моей стороны был только один раз сделан призив к террору - в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского". Йдеться тут про читання Зеровим вiрша П. Кулiша "До кобзи" на квартирi Рильського 26 грудня 1935 року, де два "неокласики" i молодий письменник Сергiй Жигалко пом'янули розстрiляних за звинуваченням у приналежностi до мiфiчного "об'єднання украïнських нацiоналiстiв" О. Близька, К. Буревiя, Д. Фалькiвського, Г. Косинку та iн. Щоправда, випадком (випадком?) зайшов саме в цей час до Рильського i "представник газети "Пролетарська правда", присутнiсть якого кiлька разiв згадувалася пiд час судового розгляду, але нi прiзвища його не називалося, нi самого чомусь не допитувано, бодай як свiдка, пiд час слiдства...
На початку червня 1936 року етап iз засудженими в цiй справi прибув на Соловки. У короткi хвилини вiльного часу Зеров повнiстю вiддавався улюбленiй справi - перекладу. За багатьма свiдченнями, вiн завершив багаторiчну роботу над украïнською версiєю "Енеïди" Вергiлiя. (Рукопис цього перекладу пропав або знищений).
Без будь-яких додаткових пiдстав i пояснень "справа Зерова та iн." була нагальне переглянута особливою трiйкою УНКВС по Ленiнградськiй областi 9 жовтня 1937 року. Як наслiдок - Зерову, Филиповичу, Вороному, Пилипенку було винесено найвищу мiру покарання - розстрiл. Усi вони полягли 3 листопада 1937 року.
Ухвалою Вiйськовоï Колегiï Верховного Суду СРСР вiд 31 березня 1958 року вирок Вiйськового трибуналу КВО вiд 1-4 лютого 1936 р. i постанова особливоï трiйки УНКВС по Ленiнградськiй областi вiд 9 жовтня 1937 року скасованi, справу припинено "за вiдсутнiстю складу злочину".
Микола Зеров реабiлiтований посмертно. Вячеслав Брюховецький ЛУ 32(4441) 8.08.1991
Микола ЗЕРОВ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация