Микола Зеров (26 квiтня 1890 - 3 листопада 1927)


Публiкацiï ()Ў ../BOOK/ZEROV/

Визначний лiтературознавець пореволюцiнноï Украïни, блискучий i вiдважний критик та полемiст, лiдер славетноï плеяди поетiв, званоï
— неоклясиками, першорядний майстер сонетноï форми i незрiвнянний перекладач античноï поезiï. Народився 26 квiтня 1890 року у мiстi Зiнькiв на Полтавщинi. Батько його Кость був учителем, також займав посади в системi народноï освiти. Микола Зеров учився в Охтирськiй гiмназïï до 1903, середню освiту завершив 1908 року в киïвськiй гiмназiï. Закiнчив з добрим успiхом iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету. До 1917 року вчителював у Злотопiльськiй, а з 1917 - в 2 Киïвськiй гiмназiï. Водночас бере активну участь в украïнському лiтературному життi, що вийшло з пiдпiлля в революцiï 1917, виступає як критик, редагує зразково бiблiографiчний журнал — Книгар - (1919 - 1920). Упродовж 1920-их рокiв був професором лiтератури в Киïвському унiверситетi, спiвробiтником Академiï наук, редактором багатьох книжкових видань. Друкуватися почав 1912 в журналi — Свiтло, з 1913 року був спiвробiтником газети — Рада.
З першими поезiями (переклади) виступив 1918 року. За його життя вийшло двi поетичнi збiрки: АНТОЛОГIЯ АНТИЧНО— ПОЕЗI— , переклади з Катулла, Вергiлiя, Горацiя, Проперцiя, Овiдiя, Марцiяла (Киïв, в-во — Друкар; 1920, 63 стор.), КАМЕНА, поезiï (Киïв, в-во — Слово, 1924, 80 стор.). Дуже рано потрапив пiд постiйний вогонь партiйноï офiцiйноï критики. Тому його поетична творчiсть повнiше могла бути видана тiльки пiсля його загибелi. На емiграцiï майже всi його сонети (85 оригiнальних i 28 перекладних) виданi в одному томi Sonnetarium (Берхтесгаден, в-во — Орлик, 1948, 196 стор.). Решта поезiй, що ïх вдалося зiбрати, виданi в збiрцi САТАLEPTON (Фiлядельфiя, США, в-во — Киïв — , 1951, 79 стор.) та COROLLARIUM (переклади, рецензiï i листи, Мюнхен, 1958). Хоч життьовий шлях Зерова був обiрваний на серединi, вiн устиг видати методологiчно оригiнальний iсторико-лiтературний нарис НОВЕ УКРА— НСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО, вип. I (Киïв, в-во — Слово, 1924, 135 стор.), а також багато статей з iсторiï i теорiï лiтератури та лiтературно-критичних i полемiчних статей, частина яких була видана книжкою ДО ДЖЕРЕЛ, лiтературно-критичнi статтi (Киïв, в-во — Слово, 1926, 131 стор. - друге, значно пiзнiше, але теж не повне, видання цiєï збiрки було у Львовi 1943, 272 стор.). Також книжка ВIД КУЛIША ДО ВИННИЧЕНКА. Нариси з новiтнього украïнського письменства. (В-во — Культура, Киïв, 1929). Як поет i перекладач i як лiтературознавець та критик Зеров вирiзнявся на тлi збуреного i скаламученого до дна революцiєю лiтературного життя в Радянськiй Украïнi, як твердий i блискучий алмаз. Високорозвинений естетичний смак, невпинно ростуча багата ерудицiя, тонкий нещадний ум i культивоване серце позначались в його поезiях i в наукових та критичних працях. Противники без мiри закидали йому як поетовi лiтературщину, книжнiсть, брак емотивноï струни, втiкання вiд сучасности. Вони iгнорували той факт, що пiд панцирем далеких тематичних мотивiв античних i фiлософських ремiнiсценцiй в поезiï Зерова бив чуткий пульс сучасника, у якого тонка мисль i порух культивованого серця давали чарiвний стоп поетичного твору. Зеров бачив небезпеку для Украïни росiйськоï революцiйноï психологiï, головна iррацiональна пасiя якоï була зруйнувати все попереднє до тла. На Украïнi ця психологiя, опинившись в ролi вiйськово-полiтичного окупанта, дiяла як свiдомий плян нищення всiх тисячолiтнiх набуткiв i скеровань нацiï. Зеров бачив культурно-iсторичну мiсiю украïнського вiдродження також у тому, щоб переймати i розвивати далi лiпшi скарби антично-европейського культурного круга, до якого в його уявi iсторично належить Украïна. З другого боку, вiн бачив страшну колонiяльну культурну вiдсталiсть свого народу, завдяки якiй варварськi антикультурнi руïннi елементи легко брали гору. А оскiльки вiн був не тiльки спостережник, а й активний учасник свого часу, то i його статтi, i чимало його сонетiв таять у собi гостре вiстря убивчоï iронiï чи й сатири i є яскравими пам'ятниками свого часу.
Як педагог, науковець i критик - Зеров був нещадний до лiнивого примiтивiзму й неуцтва та вимагав найвищого рiвня. На здiбнiшу лiтературну i наукову молодь вiн мав величезний вплив, незалежно вiд ïï до нього особистих симпатiй чи антипатiй. Який активний був з нього сучасник - свiдчить той факт, що вiн єдиний з такою великою вiдвагою i рiшучiстю пiдтримав революцiйний виступ Миколи Хвильового i iнших членiв ВАПЛIТЕ проти насильницькоï росiйсько-комунiстичноï культурноï гегемонiï в Радянськiй Украïнi. Строгий i опанований клясицист подав руку непогамовному романтиковi, що накреслював перед украïнською молоддю вiзiю великого украïнського вiдродження як явища загальнолюдського масштабу i значення.
Яка вiтальна сила була в цього лицаря культури - свiдчить той факт, що вiн, висланий 1935 року в легендарно-страхiтливий концтабiр на Соловки, втративши єдиного сина, свободу i все найдорожче
- в умовах жорстокого режиму, голоду, холоду й перевиснаження фiзичною працею,
- далi писав сонети i далi працював над перекладами Вергiлiєвоï
— Енеïди — . Вiстки про нього загубились серед масових розстрiлiв, що таємно вiдбувались у концтаборах СРСР в 1937 - 38 роках.
Юрiй ЛАВРIНЕНКО Украïнське слово. - Т. 1. - К., 1994.
Микола Зеров (26 квiтня 1890 - 3 листопада 1927)